Голодомор 1932-1933 років. Пам’ятаємо разом.

                                                                                                   Не нагодує Мати-Україна                                                                                                                                 Не приголубить діточок своїх…

         Яка ж бо перед Богом в нас провина?

         Який ми сотворили гріх?

      

             У 1933 році  був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932- 1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.

           У результаті Голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини — близько тисячі, щотижня — близько 25 тисяч. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

          Спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року Голодомор мовою фактів Складовими політики Голодомору були: - Насильне вилучення всіх продовольчих припасів ( Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;  Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях.

         Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;  Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві; Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2 чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України; Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.

        У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

       Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

       Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

       У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.  Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось! Хай світло від свічки у небо летить, Хоча б одну душу зігріє в цю мить. Щоб душа ця загублена спокій знайшла І у вічність до Бога вона відійшла.

        Біля пам’ятного знаку жертвам голодомору 1932-1933 років в селі Білики відбувся  мітинг реквієм «Людської пам’яті мости». Який підготували працівники Біликівської сільської бібліотеки та будинку культури спільно з педагогічним колективом та учнями Навчально Виховного Комплексу. До жителів села звернулися голова сільської ради Ганженко Олексій Олексійович та директор НВК Карбан Анатолій Євгенович. Хвилиною мовчання була вшанована пам'ять загиблих від голоду.

В приміщенні бібліотеки бажаючі мали змогу ознайомитися з виставкою пам'ять «Голодомор наша печаль і скорбота».

       Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

       Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.

                                                          Наталія Ганженко.

                                       Бібліотекар Біликівської сільської бібліотеки-філіалу.

Відпочивати після роботи набагато корисніше з книгою!

                    

      Біликівська сільська бібліотека – філіал хоче запропонувати своїм читачам для знайомства дві нові книги, які ми отримали.

      Чех Артем  - Район «Д» - збірка об'єднаних спільним часом історій, з яких поступово вимальовується портрет автора на тлі «інших берегів», де минули його дитинство, отроцтво і юність. Самокритичний портрет, у якому можна розгледіти риси хуторянства і космополітизму, дріб’язковості й великодушності та ще багато чого. Водночас це груповий портрет кількох десятків більш або менш прописаних мешканців згаданого черкаського району з їхніми більш або менш успішними спробами пережити несподіваний перехід від пізньорадянської до ранньонезалежної України.

      Калитко Катерина «Ніхто нас тут не має, і ми нікого». Нова книжка – дуже суцільна: всуціль верліброва історія, розказана на одному довгому подиху. Про кордони свого, які неодмінно впізнаєш і будеш готовий захищати – а вони захистять тебе самим цим упізнаванням. Про уміння жити з власними шрамами, про сирітство серед рідних, про металевий запах зброї вночі. Про повітря, у якому розчинений час. Про смак мови, яка опікає язика й піднебіння, коли різко ковтаєш її, справжню.

    Завітайте до нас в бібліотеку, ми обов'язково підберемо таку книгу, яка Вам сподобається!

                                                                                   Наталія Ганженко.

                                                Бібліотекар Біликівської сільської бібліотеки – філіалу.