Пам'ятаємо.

 

         Рано чи пізно, але кожна людина і весь народ осмисле своє минуле. Не сьогодні це сказано. Час народжувати й час помирати. Час руйнувати і час будувати. Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

       Біля пам’ятного знаку пройшла поетична сповідь «Жертви голодомору: їх історія, наша пам’ять» в приміщенні бібліотеки діє виставка інсталяція «День жалю. День скорботи й печалі».

        У 1932 – 33 роках в Україні був великий голод. Не було тоді ні війни ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав скільки люду лягло у могили – старих, молодих і дітей і ще не народжених.

  Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми єдині спадкоємці всього що було.

  Тож пом’янімо сьогодні із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії.