Павло Тичина – незабутній та забутий.

     Народився Павло Тичина 23 січня 1891 р. у с. Піски на Чернігівщині. Отримав музичне виховання, здобував освіту у Чернігівській духовній семінарії, а згодом – у Київському комерційному університеті, проте революційні події не дали завершити навчання.  Працював у газеті «Нова рада, а також у журналі «Літературний вісник». Із 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології.

     Поетичний шлях Павло Тичина розпочав у 1906-1910 рр. У його творах зазвучала любов до музики, гармонія народних пісень та текстів Т. Г. Шевченка. Перші вірші молодого Тичини друком з’явились у 1912 р. А поява першої поетичної збірки «Сонячні кларнети» (1918) стала знаковою подією в історії української літератури. Поетичний доробок молодого майстра віршованого слова був наповнений вітаїстичними мотивами, сповитий життєдайною силою природи і сонячною луною гармонійних відзвуків.

     А далі були збірки «Плуг», «Вітер з України», «Чернігів». Павло Тичина обрав свій шлях протистояння: прихований опір режимові, який прочитується в окремих поетичних, літературознавчих, публіцистичних творах («Григорій Сковорода», «Похорон друга», «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України»  та інші).

      Помер письменник 16 вересня 1967 р. у  Києві.

    До 133 річниці від дня народження поета в приміщенні бібліотеки підготовлено книжкову виставку "Кларнет світодайний Павла Тичини"  На якій представлені літературознавчі та критичні твори про життя й творчість Павла Тичини, збірки поезій та поем із багатої художньої спадщини поета.